(замість політологічного прогнозу для України -
рецепція фільму «Тарас Бульба», реж. В. Бортко, 2009 )

При облозі Батурина битися з козаками виїздять поляки, у яких позаду теліпаються білі крила. Ніби крилаті гусари, от тільки крила у гусарів сприяли аеродинаміці і були не зігнутими з горизонталі у вертикаль, а стирчали вертикально. А гусари Бортка більше схожі на індійців – тут уже можна засісти за психоаналіз (раптом у дитинстві пан режисер не награвся в Колумба).

Самих поляків можна привітати – Polska більше не входить в імперські плани Росії. А от Україну продовжують хотіти. Наші землі – потенційна територія для розростання сучасної імперії. У фільмі козаки постають російськими лицарями, захисниками «веры русской православной» (тут православна та російська – дорівнюють), а поляки – чужі, дурні, говорять незрозумілою мовою, через що дистанція між нами і ними збільшується.

Наступний історичний прокол Бортка – сцени сексу. Андрій пробирається до своєї коханої польки в Батурин, потім напівголодній дівчині брутально мечем розпорює корсет і бере її. Підкорення жінки – це ще і підкорення землі, самі пам’ятаєте, що робили радянські солдати з європейками під час Другої світової, та й усі солдати всіх армій і воєн так само. Гоголь про це, мабуть, посоромився написати, а от Бортко вирішив показати цьому Гофману, що таке козацька любов. Єжи Гофман, нагадаю, в “Ogniem i miczem” відмовився від сцен сексу попри спокусу, яка, за його словами, перед ним стояла. Продовжую, Андрій зриває корсет і починається… кохання і Єгипет, а не московсько-польські, по-сучасному – українські землі, як каже Гоголь, буремного XVIІІ століття. Навіть у наших дідусів та бабусь пози були простіші (от запитайте!), а не те, у козаків зі шляхетськими дівчатами.

Окрім усього сказаного, у режисера «Тараса Бульби» підвищений інтерес катувань. Гоголь на початку повісті перелічує види катувань, до яких удавалися козаки, але наприкінці говорить: «Не будем смущать читателей картиною адских мук, от которых дыбом бы поднялись их волоса. Они были порождением тогдашнего грубого, свирепого века…». А от Бортко катує козаків у Варшаві так, що позаздрив би сам маркіз де Сад.

А здавалося, усе б мало виглядати дуже по-українському. Режисер – киянин за походженням, в головних ролях Богдан Ступка (Тарас Бульба) та Ада Роговцева (дружина Бульби) – теж українці. В кадрі – українські святині: міста Хотин, Камянець-Подільський та Хортиця. Фільм нібито устами Гоголя, «малороса» за походженням, оповідає про те, що діялося на нібито автентичних «русских» землях, які там були «русские козаки» та Московський патріархат. А натомість виглядає класично по-імперському, що часом хочеться сміятися. А треба, насправді, думати.

З місця бойових дій (зйомок). У масовці та в епізоді біля вежі Хотину знявся син Ступки – Тарас. Родині Ступок замало театральної роботи в Україні, де вітчизняні кінематографічні проекти майже не реалізуються. Тому треба просувати і молодших. За свідченнями мешканців Хмельниччини, що походять з Кам’янця-Подільського та Хотину, масовку вдягали в справжні дорогі костюми та платили на день 40 гривень (не знаю, як платили Ступці молодшому). Тому в натовпі грали переважно алкоголіки та безробітні, гроші одразу пропивалися та військо козацьке виглядало досить натурально. Учасників війська поголили, залишивши чуби або оселедці, а інших підстригли «під горшок». Кажуть, що навіть Боярський не стидався хильнути чарчину з хотинськими безробітними. Натуралістичні подробиці зі знімальних майданчиків потрапили в кінострічку.

Про імперськість Гоголя. Із Гоголем, який жив поміж Малоросією, Петербургом і Римом, усе зрозуміло: робила людина кар’єру російського письменника в імперській метрополії – Петербурзі. Так само і тепер, тільки лінивий росіянин не їде до Москви з метою самореалізації, а сидить в глухій «деревне» та слухає «Голос России». Чи в Україні тільки лінивий не їде до Києва, Італії, Москви (отакий неоднорідний ряд). Це проблема само ідентифікації українців, тому якраз тут дуже вдалий для імперії хід – руками українців створити проімперський фільм.

Про інтерв’ю Ступки.

Богдана Ступку в інтерв’ю для каналу «Россія», який на пару з міністерством культури РФ ініціювали цей фільм, запитали, якого козака він грає. Очевидно журналіст очікував погратися з прикметниками: «руський козак» та «русский казак», але після Петра І цей фокус якось перестав вдаватися. Пан Богдан властиво відповів: «Українського козака». На що журналіст зауважив, що не було тоді України. «І Росії не було», - сказав Ступка.